Увійти

Зареєструватися


Четвер, 25 травня 2017 20:35

Сльози любові …Не всяке зерно дасть колос…

На циферблаті буття є час коли ти скажеш: і мені болить, і я страждаю.
Януш Корчак.

Гуманістам Янушу Корчаку та Івану Кипріяну - Посвячую.

Я вбіг до кухні зі двору і сказав мамі, що тато вже йде із церкви... Так я виглядав батька щонеділі; ми всі сідали за обідній стіл і мама (якщо не був піст) наливала до локшини, мало не кип/ячого курячого бульйону. Так любив тато.    
Батько завжди приносив свіжу новину і як на мене, тоді, малого, (я ще не ходив до школи), те сказане було з інших далеких світів, так як в казці—з десятого царства. Я вслухався...
    - Сьогодні директор “наш завод” Яши Глазар дав всім урок любові до ближнього-,сказав батько до мами за недільним обідом. Мама вичекала коли батько ковтне і відповіла.
    - Яши партійний, але він мудрий. Я бачила його з дружиною, на їхнє свято, біля ставка і тим виявила свою цікавість, бажаючи бути слухачем. Батько, з переривами, розповідав про любов до ближнього.
Тепер, з 50 річної висоти, я згадав урок любові і мені вже більше років, як тоді моїм батькам; і я пригадав того Іцика—дитину війни. Іцик був дурний, його привезли , невідомо звідкіля,в будинок інвалідів. На вид мав років 20, чорнота короткого волосся на голові і така ж чорнота на обличчі, в тернових очах затаєна образа (так буває в дітей, які ростуть без мами), загострений гачкуватий ніс. Коли голосив—показував перли білих рівних зубів. Довгі, тонкі пальці (мав вроджену ваду—грубі пальці були як маленькі  мізинчики) завжди гладили підборіддя. Іцика чіпляли, він голосив, але з очей ніколи не текли сльози.  Я знаю, що сльози не течуть у людей, які у великих стражданнях  їх виплакали. Мала, вціліла, піщинка великого Шоа.

   Варто було Іцика, зненацька, штовхнути, або настрашити і він падав на коліна,  прикривав голову руками голосив і кричав: -Б'ють, б”ють, б”ють … Наїжачена щетина неголеного обличчя і відсутня сила спротиву виказували—якщо бажаєш, то продовжуй, бий мене- бий ще.

   Спершу, по його прибуттю, так і траплялося, але присоромлені підлітки перемістили вихід енергії... Він перестав бути чужим. Іцик, самотній молодий чоловік, з-за цікавості, ходив вулицями, зупинявся, вдивлявся в перехожих лагідним поглядом-він добрий.

   Галя, з моєї вулиці,завжди в волоссі мала вплетені банти, ми бігали і нам було 4-5 років. Галю Іцик любив, до неї посміхався. Любив Галину маму, а коли вони разом ішли вулицею, його лице розяснювала блаженна усмішка і він двома руками потирав по голові; напевне згадував себе і маму . В якомусь часі Іцик  подарував Галі малюнок на якому дівчина з кошиком іде лісом, я дуже заздрив і мені хотілося такого малюнка. Тепер я знаю, то була Червона Шапочка, принесена із його дитинства.

   Так набігла осіння неділя, ми обідали. Батько продовжував... Традицією нашого містечка було - коли всі виходили з церкви на вулицю, ніхто не спішив, не розходились. Чоловіки, а значно жінки запідруки ішли всі гуртом в Ринок, як казали, до вінкля (кута Ринку);тим виказуючи,що не всіх завезли до малого Сибірського гетто, а тоді вже розходились по домівках до наступної неділі.     

   Іцик стояв в Ринку поруч продуктового магазину і щось там видивляв у вітрині. Яши підїхав на мотоциклі до магазину, напевне була потреба, запровадив Іцика до середини і промовив: -Іцик вибирай! Іцик показував пальцем - він бажав мати все...
Блаженний обхопив двома руками пакунок—він плакав, по його щоках знову текли сльози любові.
      

P.S. Після хуртовини знайшли замерзлого священника Івана Кипріяна, він обіймав заледенілих дітей. В його черевиках, одному і другому, стояли по парі дитячих ніжок…
           (Із спогадів онуки Івана Купріяна - Ліди про смерть діда зимою 1924 року.)

   2017 рік - роковини загибелі Януша Корчака і дітей якими він опікувався—загазованих в коцтаборі Треблінка… Багато знаних гуманістів: Максиміліан Кольбе,Омелян Ковч,Іван Кипріян, які очищали 20 століття від зла і насильства, віддали своє життя за життя ближнього. А ще більше не знаних і забутих,забутих людьми,але не забутих Творцем. Гарне слово Праведник!
                          Всім Праведникам поклін.

(с) Член Національної спілки краєзнавців України - Мар’ян Сарабай.                                                                                                

Прочитано 660 разів

Просмотр изображений в онлайн галерее Flickr:
http://www.yavir.net/istoriya/item/461-slozy-liubovi-ne-vsiake-zerno-dast-kolos#sigProId1fff70ec2e

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

bydmarket

Reklama Baner