Увійти

Зареєструватися



Понеділок, 24 липня 2017 15:36

...Їх будить Бог, вони вже будять світ

«…Стремлінням і нашою працею є боротьба зі злом…»
(Митрополит Андрей Шептицький. Із Пастирського послання до духовенства «Наша Програма». 1899 р.)

Передає видання "НАШЕ ЖИТТЯ".

"Коли отримав таке завдання від народного депутата України сьомого скликання Василя Пазиняка, враз усвідомив, що писати про отця-митрата Петра Зеленюха мені дуже і дуже складно. Ще складніше, ніж про себе. Направду складніше. Хоч і знаю його з кінця 80-х – початку 90-х минулого століття, з перших львівських мітингів, а особливо, з часу, коли став головою Немирівської селищної ради й мав великі проблеми через гостре міжконфесійне протистояння  в селищі.

Його ж численні добрі, сподвижницькі справи мені відомі чи не усе моє свідоме життя. І писав про них в районній та в обласній періодиці (коли працював в районній  газеті) не раз і не десять разів. Й на Помаранчевій революції ми були разом з її початку і до закінчення (я зі своїми братами й із, ще зовсім юними дітьми та племінниками, а він – з такими ж онуками), рівно ж – і на Революції Гід- ності, і на десятках різноманітних патріотичних всеукраїнських та регіональних заходів… Усе ж написати, хоч більш-менш виразний, словесний портрет цього, воістину невтомного, навіть, легендарного духовного провідника нашого яворового краю, відомого на теренах усієї України, принаймні, непросто. Боюся, чи вистачить слів та уміння. А ще, попросту, не знаю, з чого почати. Бо, як мовиться, чим більше знаєш, тим більше усвідомлюєш, що знаєш дуже мало…

ОДНОДУМЦІ З ПАПОЮ РИМСЬКИМ
Коли весною 1989 року на святій аудієнції у Папи Римського Івана Павла ІІ отець Петро попросив часточку Святих Мощів для Антимісу, той, усміхнувшись, відповів: «Сину мій, дам тобі стільки, скільки захочеш…». І, разом з тим зауважив, що кожна грудочка землі української є Святим Антимісом, бо так рясно скроплена вона гіркими слізьми і людською кров’ю.
– Почувши ці, воістинно справедливі слова від Святійшого Отця, – згадує о. Петро Зеленюх – я невимірно втішився, бо думав так, як він. І нині переконаний в цьому. Бо жодна інша  держава світу  не має  стільки  героїв,  які загинули за її незалежність, як наша, знедолена і розтерзана за минулі століття, Україна. Бо жоден інший народ не настраждався стільки, як наш український. Бо я й сам так натерпівся за рідну землю і за Греко-католицьку Церкву, що вистарчило б на десятьох.

У цих словах отця Петра гірка і свята правда. Натерпівся і він, натерпілася і його багатодітна сім’я. За довгі роки підпілля УГКЦ дісталося від тогочасної влади й від КГБ і близькій, і далекій родині. Але ніхто не нарікав. Дружина – нині уже, на жаль, покійна, їмость Ірина була вірним соратником в усіх його підпільних справах, допомагала, чим і як могла. Діти, а їх, малолітніх, було шестеро, вірили у святу справу батька. Як правило, не зраджували свого сміливого пастиря-підпільника і вірні. Хоч всяке траплялося…
Сам же о. Петро, згадуючи численні арешти, приниження та побиття не тримає зла ні на кого. Давно простив і тим, хто здавав, і тим, хто арештовував, і тим, хто, бив знущався. Більшості із них вже нема на цьому світі, сказав якось усміхаючись, а я й далі служу Церкві і вірним. А тих, хто загнав нас у підпілля, хто жорстоко знищував нашу віру, бо вигнав Бога із серця свого, нехай Бог і судить.
Немає прощення лише тим, вважає отець Петро Зеленюх, хто нині (прислуговуючи Мамоні чи й самому дияволу) розвалює із середини і багатостраждальну УГКЦ, й інші Християнські Церкви, хто паплюжить саму Християнську Мораль. І таких в середовищі нинішнього духовенства усіх Українських Церков, переконаний отець Петро, нажаль, немало. Заробітчанство і новітнє фарисейство принижує, а то й убиває Віру Христову… А ще Митрополит Андрей Шептицький нагадував нам, що «…як зрада проти Батьківщини, так і зрада святої Церкви… є мерзенним злочином…», аргументує він свої переконання. (Ці слова Митрополита Андрея є у його Пастирському посланні «До Української  Молоді». Львів. 1939. – Авт.)

Зважаючи на штучно спровоковане і церковниками, і «п’ятою колоною» Москви, жахливе міжконфесійне протистояння, яке буквально потрясло Україну, особливо її західні області, в 90-х роках минулого століття, а також на підтримку Московським Патріархатом загарбницької політики «путінської» Росії, на ненависницьку, антиукраїнську політику його служителів і прислужників на сході та півдні України, а, віднедавна й на Закарпатті, не погодитися з отцем-митратом Петром Зеленюхом , направду, важко…

ЯКБИ СТАРА БРАМА ВМІЛА ГОВОРИТИ…
Обійстя отця Петра у Порудному (нині Калинівка), в якому довший час мешкала уся його багатодітна сім’я, маєтком не назвеш. Звичайна сільська хата, яку у свій час взявся переобладнувати-перебудовувати-осучаснювати син Андрій – художник Львівського, а відтак Київського оперних театрів. Не перебудував, не встиг… На Великдень 2012 року в, заледве 50-літньому віці відійшов у кращий світ. Він був гордістю родини і мав багато друзів. Бо був не штучним, а яскравим і виразним. А ще – високоерудованим, талановитим художником та непересічним співаком. І патріотом…

… Але нині не про Андрія, хоч я також довго за ним сумував і, навіть, на поминках читав в його пам’ять прощальний вірш «…А я заздрю Тобі, Андрію». Нині ж про те, що лише Богу відомо, як отець Петро переніс цю, надзвичайно важку для нього, втрату. А також про те, що його житловий будинок так і залишився недобудованим. Більше того, навіть дах будинку, який катастрофічно протікав, отець, з допомогою друзів, перекрив аж восени 2013-го, напередодні, як виявилося згодом, Революції Гідності. Натомість у місцевому храмі Василія Великого, настоятелем якого є отець Петро, панують добротність, порядок і високий смак й витає ДУХ незламної віри і патріотизму. А навпроти храму – Пантеон Пам’яті Небесної Сотні, споруджений отцем Пет- ром з допомогою активістів парохіальної громади… Як тут знову не згадати слова св. пам’яті Митрополита Андрея, 150- ліття якого ми цьогоріч святкуємо, який завжди, зокрема, у Пастирському посланні до духовенства «Про побоювання ворожої Церкві пропаганди» (Львів. 1927 р.) закликав усіх священнослужителів найперш дбати про нагальні потреби  парохії, а не про свої власні.

Потреби усієї України і Віри Христової покликали отця Петра Зеленюха, попри його понад 80-літній вік, і на Революційний Майдан 2013 – 2014 років. Я, а також Владика Теодозій Івашків з Буського району Львівщини і уже згадуваний народний депутат сьомого скликання Василь Пазиняк, були на Революції Гідності з отцем Петром, як мовиться, від дзвінка до дзвінка – із 21 листопада по 24 лютого. Брали участь чи не в усіх майданівських заходах, в численних Богослуженнях, виступали з багатьох майданівських сцен, в.т.ч. і з головної… А ще – відзначення 80-ліття Голодомору, кількаразове відвідування Биківні – місця захоронення понад ста тисяч невинно вбитих українців… За плином часу уже усього й не перелічиш. А жертовність, витримка, фізична витривалість і, здавалось, нескінченна енергія отця Петра були для усіх нас, набагато молодших від нього, безцінним прикладом. І не лише для нас – він узагалі був живим символом Революційного Майдану. Так називала його Тетяна Чорновол, яку він віншував за сміливість, привезеним з Яворівщини, короваєм  із Тризубом… Так називала його Руслана. Так називали його і таким вважали усі, хто просив у нього благословення, або просто щоденно зустрічав на мокрому, засніженому, інколи розчарованому й розгубленому, але неодмінно незламному Майдані.

А, якби старенька брама, яка прикриває вхід на подвір’я його скромного сільського обійстя в уже згадуваній вище Калинівці, що на Яворівщині, могла і вміла говорити, то обов’язково згадала би, що символом нескореності українського духу, зокрема, громади нашого яворового, розточанського краю,  який дуже любили Іван Франко, Андрей Шептицький, Михайло Вербицький, Осип Маковей, Роман Шухевич, Юрій Липа.., називали отцямитрата Петра Зеленюха (ще задовго до нинішнього новітнього відродження України) відомі дисиденти Микола Маратов, Андрій Сахаров, Йосиф Тереля, подружжя – Ірина та Ігор Калинці, брати Горині, Іван Гель, Вʼячеслав Чорновіл…, які неодноразово проходили крізь її хвіртку до її господаря. Приходили, як до побратима, як до себе додому… Для Вʼячеслава Чорновола отець Петро був ще й сповідником та хрестив його онуків-близнюків по сину Тарасу. А ще вони були просто друзями – довголітніми і щирими й, у значній мірі, соратниками… Але це уже тема іншої розмови чи, навіть, розлогої розповіді.


…ЙШЛИ СЕЛОМ ПАРТИЗАНИ, або СОСНА ДУБА НЕ ЗРОДИТЬ
Саме пісню львів’ян Ярослава Нудика та Сергія Самолюка «…Йшли селом партизани», яка «від народження» стала народною, ми, з братами, племінниками та друзями у 2004 році, на Помаранчевій революції, натхненно співали перед центральним входом у приміщення Верховного Суду України, коли там знайшов нас отець Петро Зеленюх. Він із, тоді ще зовсім юними, онуками саме прибув на Революційний Майдан і якимсь чином «вирахував» нас. Тоді жартував, що це пісня його привела, бо дуже її любить…

Нині онуки отця Петра – уже дорослі і  є активними волонтерами. Чергова їх поїздка була до Дніпропетровська, у шпиталях якого, разом із донькою Петронелею та з, уже згадуваним народним депутатом сьомого скликання Василем Пазиняком й невеликою делегацією із Союзу Українок Львівщини, не так давно побував і їх невтомний дідусь. Сповідав та благословляв хворих, а відтак проводив Богослуження на майже двох сотнях могил невідомих захисників України на новому місцевому кладовищі, яке породила війна. Учасницею усіх тодішніх дійств о. Петра була і місцева активістка-волонтерка пані Марія, яка подружилася з усією львівською делегацією, а від отця Петра була просто в захопленні. Волею долі чи Провидіння вона була і в  числі тих, хто зустрічав і проводжав цих чергових волонтерів. І, коли ті на прощання натхненно і майстерно заспівали «..Йшли селом партизани» – дуже розчулилася. А, відтак не втерпіла й зателефонувала до Василя Пазиняка та до доньки о. Петра Петронелі, з якою також здружилася,  щоб  поділитися  враженням від почутої пісні й від таких «славних хлопців». Коли  ж дізналася, що ці «славні хлопці» – онуки отця Петра, від несподіванки – на хвилю замовкла. А потім урочисто прорекла: «Й насправді, сосна дуба не зродить. Дуба може зродити лише дуб…».

І НА ЗАВЕРШЕННЯ...
На цій філософській ноті мушу завершувати ці свої, можливо, трохи сумбурні, нотатки про, смію так вважати, свого старшого друга і порадника, істинного служителя Вірі Христовій, захисника християнської моралі й усіх Господніх Чеснот, невтомного борця зі злом і фарисейством отця-митрата Петра Зеленюха. Бо, як неможливо обійняти Всесвіт, так само важко одним поглядом охопити багатогранну постать цього яскравого носія незламного українського ДУ- ХУ. Кожна сфера і площина його невтомної діяльності вартує аналізу і, навіть вивчення, рівно ж, як й увесь його, напрочуд, насичений життєвий шлях. Можливо, хтось це та й зробить. Це потрібно не отцю Петру. Це потрібно усім нинішнім і завтрашнім будівничим справжньої, вимріяної багатьма поколіннями українців УКРАЇНСЬКОЇ УКРАЇНИ.

А зараз лише додам, що отець Петро найбільше долучився до спорудження, першого в Україні, пам’ятника Митрополиту Андрею Шептицькому в Яворові, єдиного в Україні памʼятника лікарю-повстанцю, поету, сину міністра Уряду В. Винниченка Івана Липи – Юрію Липі в селі Іваники, на Яворівщині, побудував в намолених місцях нашого краю і освятив з десяток капличок. А ще брав участь чи не в усіх патріотичних всеукраїнських акціях «Вставай, Україно!», які передували Революції Гідності, у відзначенні річниць Бою під Крутами та Холодноярської Республіки, організовував поїздки і своїх парафіян, і мешканців району в Канів – на могилу Тараса Шевченка, на Бориспільську трасу – на місце підступного вбивства Вʼячеслава Чорновола, в село Чубинське – малу батьківщину автора слів Гімну України…

Усіх достойних справ, до яких долучався отець Петро Зеленюх просто не перелічити. Їм рахунок знає лише Бог. І тепер від Нього – від Господа та ще трохи від нас – від молодших сучасників отця, залежить чи проростуть ці його добрі справи-зерна на полях майбутньої України і в душах нинішніх юних й майбутніх українців. Дай, Боже, щоб так ста- лося. Бо на таких, як отець Петро і в найважчі лихоліття трималося і тримається усе УКРАЇНСТВО!

До дня народження о. Петра Зеленюха сьогодні йому виповнилось 84, вітаємо ювіляра та бажаємо многа літа!
(с) Петро Іванець.

Прочитано 5799 разів

Медіа

Просмотр изображений в онлайн галерее Flickr:
https://www.yavir.net/istoriya/item/684-yikh-budyt-boh-vony-vzhe-budiat-svit#sigProIdcf3a14cdbe
Детальніше в цій категорії: « Доля бібліотеки Юрія Липи

Прокоментувати:

Переконайтесь що ви заповнили усі поля, відмічені зірочкою (*). HTML код не допускається

Reklama Baner